Анна Ізваріна (Бисова), Лисичанськ: про переселення як тимчасову смерть і туркотіння горлиць як звуки дитинства
Ми починаємо публікувати серію історій людей, для яких словосполучення «Луганська область» – більше ніж запис у документах чи адміністративна одиниця.
Усі ці люди відгукнулися на наш заклик долучитися до проєкту «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі».
До вашої уваги – перша історія.
…На площадці між поверхами діти стелили ряднину і грали там у ляльки. Це називалося «в доміка» або «в кукли», і було це в п’ятиповерхівці біля лисичанської автостанції. Діти своєю грою нікому не заважали, і їх ніхто не «ганяв», не сварив за це. Було все якось тепло, Поруч було ПТУ №2, і там був шовковичний сад. І Аня маленькою ходила туди удвох з дідусем за шовковицею. Влітку туркотіли горлиці – таке відчуття, що усюди… Це назавжди лишилося звуком дитинства. І тодішня маленька Аня – сьогодні лікар-стоматолог Анна Вікторівна Ізваріна з життєвим досвідом і життєвими спостереженнями, вартими кількох книг – сприймає його як терапію. Якщо треба заспокоїтися – їй треба послухати звуки горлиць. …А взимку всі опалювали хати вугіллям – тим, що з місцевих шахт. І запах, який це давало, складно з чимось сплутати. І його тепер складно ще десь відчути – він пішов в історію разом із промисловим Донбасом, промисловою частиною Луганщини зразка 1980-х років.
***
Пізнали своє дитинство?
***
Анна Ізваріна виїхала з дому у квітні 2022 року з Лисичанська.
У Анни вдома до останнього були світло, вода, газ. На відміну від, наприклад, сусіднього Рубіжного. Залишатися вдома настільки довго спонукало й те, що казав чоловік, який на той момент вже воював (він один із тих луганських прикордонників, хто дивом лишився живим під час боїв за Попасну, зрештою повністю зруйновану). Чоловік припускався думки, що ситуація на фронті обернеться «на наше». Крім того, Анна зазначає, що проти патріотичних лисичан певною мірою працював досвід 2014 року. Тоді місто звільнили українські військові, повернули його під український прапор. І – підсвідомо чи свідомо – вважали, що звільнення буде ось-ось.
…Так ось. Повертаємося до виїзду з міста. Анна сіла за кермо. Донька – пасажирка. З ними кіт. Перед тим поклали в автівку речі. Їхали в одні колоні з мікроавтобусом, де була сестра Анни – християнська пасторка. До неї повернемося пізніше.
На досить малій відстані від Лисичанська машина Анни стала. Вони з донькою й котом пересіли в мікроавтобус сестри. Ключі від авто лишила під колесом. Згодом машину перегнав у Лисичанськ чоловік. А згодом виїхав нею на підконтрольну Україні територію. Одна з небагатьох матеріальних речей, яка дивом у тій машині таки дісталася до родини і просто зараз живе (дозволимо собі вжити саме це слово) із нею в Сумах – м’яка іграшка доньки Анни Віталіни, величенька така акула.
***
Пізнали свій виїзд із дому? Ну, плюс-мінус, як то кажуть…
***
Пізнаваною й цілком примірюваною на себе (для тих, хто пам’ятає дим узимку і туркотіння горлиць улітку) є й історія власної родини Анни.
Дідусь по лінії мами – етнічний українець, який народився в Польщі – в тих кордонах, у яких вона була на момент його народження. Приїхав на Донбас працювати на шахти. Дуже мало розповідав про своє минуле. Не любив про це розповідати…
Бабуся по лінії мами – з Курячівки Старобільського району. З тих, кого під час Другої світової війни угнали на роботи в Німеччину. Повернулася вже не в Курячівку – повернулася туди, де шахти.
Предки по лінії батька – з Курської області РФ.
Батько Анни працював токарем на заводі «Пролетарій», мати – вчитель російської мови, згодом завуч, потім – методист відділу освіти.
А в менш віддалені часи, у 2014 році, чоловік згаданої вище сестри Анни, теж християнський пастор, опинився на так званому «підвалі» ополченців. І рідні його звідти ледве витягли, з переломом щелепи й іншими травмами…
***
Пізнали досвід своєї родини? Пізнали те, як війни, репресії, переселення й інші прояви імперськості «сусіда» формували нас і наш регіон?
***
Родина Анни зараз мешкає в Сумах.
Що повернення додому не буде, пані Анна розуміла практично одразу після виїзду. В родині вже був досвід переселенства: чоловік після 2014 року виїхав з Ізвариного, брат – з Донецька. Чоловік Анни Віталій – прикордонник Луганського загону, захищав Україну як після 2014 року, так і після повномасштабного російського вторгнення. І між цими роками, маючи досвід і прикордонника, і переселенця з Ізвариного, казав щодо можливого повернення приблизно наступне: розумієте, це вже інші міста, там інші люди, там все інакше… Плюс – там, до прикладу, хтось розграбував твоє житло (і з вірогідністю понад 90% це твої сусіди), а хтось чекав на росіян і мріяв «злити» тебе фсбшникам… І ти про це знаєш…
Тобто, тема повернення для Анни й її родині лежить зовсім в іншій площині, ніж просто емоційне «…ми повернемось додому!»
***
«Вимушене переселення – це соціальна смерть», — каже Анна Ізваріна. І аргументує це – з позицій людини із сильним інтелектом та глабоким досвідом лікарки, керівниці медичного закладу, дружини, матері, сестри.
До історії пані Анни ми ще повернемося – у проєкті «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі» чи після. Надто вже вона глибока. Її складно переварити для однієї статті й передати в одній статті. Та чого складно – неможливо.
Юлія Сабаєва
**Проєкт реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва громада» у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО «Арт-Резиденція Плюс-Мінус » та Старобільською районною державною адміністрацією в рамках проєкту «Спадщина. Простір для роботи» за підтримки міжнародного благодійного фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» та програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Запрошуємо луганців поділитися своїми історіями
Ми починаємо збір голосів Луганщини – щоб вони зазвучали в українському загальнонаціональному контексті.
Запрошуємо поділитися своїми історіями всіх, хто має зв’язок із Луганщиною та відчуває потребу розповісти про свій край.
Ми звертаємося до представників і представниць Луганської області, яким є що сказати про рідну землю: про свій родовід, про село, місто чи селище, з яким пов’язані спогади, про унікальну природу Луганщини, її культуру, традиції та людей.
Це можуть бути історії про:
родинну пам’ять і коріння;
місцеві традиції та культурні особливості;
підприємства і ремесла;
життя громад до війни;
виїзд із окупації;
особистий досвід і спогади, пов’язані з Луганщиною.
Отже, ми розпочинаємо збір і фіксацію ваших історій в рамках проєкту «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі».
Нам цікаво все, з чого склався мур вашої особистості: дитячі спогади, родинні цінності, сімейні реліквії тощо.
Якщо ви хочете, щоб ваш голос прозвучав серед інших – заповніть анкету.
Кожна така історія – це частина спільної пам’яті та важливий голос нашого регіону.
Слідкуйте за перебігом проєкту на наших сторінках у Facebook:
**Проєкт реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва громада» у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО «АРТ-Резиденція Плюс-Мінус» та Старобільською районною державною адміністрацією в рамках проєкту «Спадщина. Простір для роботи» за підтримки міжнародного благодійного фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» та програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
«За межами видимого»: культурна спадщина Луганщини в серці Києва
Культура не має стін — вона живе в людях. Це ми з вами, наша пам’ять та ідентичність. Запрошуємо на відкриття виставки «За межами видимого», що розповідає про незламність Луганщини та силу пам’яті, яку неможливо евакуювати чи знищити.
Національний музей історії України приймає історію, що подорожує в серцях тих, хто її береже. Ця виставка — про те, як культура стає формою опору, а історія продовжує звучати навіть у найскладніші часи.
«За межами видимого» — це подорож у світ культурної спадщини Луганщини через тексти, образи та досвіди. Виставка відкриває те, що часто лишається поза увагою, і дозволяє відчути силу культури, що долає кордони та перешкоди.
Де: м. Київ, вул. Володимирівська, 2 (Національний музей історії України) Коли: 17 квітня о 15:00
Приходьте, щоб відчути: культура — це те, що ми завжди беремо з собою. Те, що об’єднує й надає сили.
«Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі»
Стартує культурно-дослідницький проєкт «Локальні голоси Луганщини у загальнонаціональному діалозі», в рамках реалізації програми «Спадщина. Простір для роботи» за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну» (PFRU).
Мета проєкту – зберегти та зробити видимими голоси мешканців Луганщини, які через війну були змушені залишити свої домівки, але продовжують зберігати локальну ідентичність, пам’ять і культурні традиції.
Проєкт поєднує документування усних історій, роботу з артефактами та створення виставкових форматів, що сприятимуть міжрегіональному діалогу та осмисленню місцевої спадщини в умовах війни.
Основні етапи проєкту:
Дослідницько-партиcипаційний етап
Збір усних історій мешканців Луганської області, формування цифрового архіву на сайті Луганського обласного краєзнавчого музею та збір артефактів локальної культури.
Культурно-освітній компонент
Проведення творчих лабораторій у гуманітарних хабах Луганської області, що працюють у Києві, Рівному, Черкасах та Сваляві; публічні презентації результатів проєкту та фінальна подія в Києві.
Мистецьке осмислення
Створення мультимедійної виставки «Запаковані спогади», розробка банерної виставки «Код Луганщини» та видання каталогу з фрагментами історій і зібраними матеріалами.
Слідкуйте за перебігом проєкту на наших сторінках у Facebook:
Збереження локальної пам’яті є важливою складовою національної єдності. Голоси Луганщини – це частина спільної історії України.
**Проєкт реалізується ГО «Центр спільного розвитку «Дієва громада» у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО «АРТ-Резиденція Плюс-Мінус» та Старобільською районною державною адміністрацією в рамках проєкту «Спадщина. Простір для роботи» за підтримки міжнародного благодійного фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив» та програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Небесна Сотня
ВОНИ тримали за нас небо… МИ про них згадуємо цими днями… Згадуємо розповідями, піснями та хвилиною мовчання…
На невеликій, довжиною всього 756 метрів, вулиці Інститутській, про 20 лютого 2014 нагадує кожен камінь бруківки. Вони були звичайними людьми – вчителями, програмістами, лікарями, митцями, студентами, підприємцями… патріотами, які віддали найцінніше – власне життя, щоб ми могли жити у вільній та демократичній країні.
Загиблі увійшли в історію як Небесна Сотня.
Схилімо голови перед Героями Небесної Сотні… Нехай пам’ять про них згуртує нас, живих, дасть нам силу та мудрість для зміцнення власної держави на рідній землі.
16 лютого в Україні святкують День єднання. Свято зовсім молоде і було впроваджене указом президента України №53/2022 від 14 лютого 2022 року.
Під час святкування цього свята на всіх будинках і спорудах всіх населених пунктів України рекомендовано підняти державний прапор та додати до одягу жовто-блакитні стрічки. Також на 10 годину ранку 16 лютого 2022 року заплановано виконання Державного Гімну України.
День єднання несе собою важливу мету: показати, що українці єдина нація, яка любить свою Батьківщину та рідні землі!
«Museum History Companionship»
Не знаєш чим зайнятися? То приходь в музей. Гадаєш, ти вже все бачив? Це не так.
Раді повідомити, що в стінах музею розпочинає роботу студія «Museum History Companionship». На що чекати? Все написано в афіші, більш детальніше дізнаєтеся за вказаним номером телефону.
Робота студії розрахована на учнів 10-11 класів, тож, тільки вперед і ні кроку назад. Буде цікаво!
Вітаємо з радісним і світлим святом – Різдвом Христовим! Нехай у вашому житті панує мир, спокій і добро! Нехай Різдво Христове обдарує ваш будинок благодаттю і світлом, а Господь ніколи не перестане оберігати. Нехай горе і нещастя обходять стороною домівку! Нехай чудесам завжди буде місце в житті. У цю чудову зимову ніч бажаємо щастя, нових емоцій, цікавих і приємних співрозмовників і відкриттів. Нехай виправдаються всі очікування і збудуться найзаповітніші мрії!
Зі святом!
#своєріднемісце #museumstar #ЛОКМ
Бабин Яр: 80 років трагедії
Висловлюємо співчуття єврейській громаді з приводу 80-х роковин трагедії в Бабиному Яру.
80 років минуло з цих моторошних подій, які забрали десятки тисяч життів ні в чому невинних людей. Жорстокість окупаційної влади в роки Другої світової війни й сьогодні не залишає в спокої населення, адже розуміння наслідків масових вбивств просто шокує.
За два дні, 29-30 вересня 1941 року під Києвом було розстріляно близько 34 тис. людей, серед них були євреї, сінті та рома, радянські військовополонені, комуністи-підпільники. Але євреїв було найбільше: понад 30 тис. людей. Масові розстріли проходили в урочищі Бабин Яр. Вони стали однією з найбільших масових акцій знищення в роки Другої світової війни.
Це був не просто розстріл. Це був конвеєр смерті. Адже все проходило в кілька етапів. Одна група німців відповідала безпосередньо за розстріл, інша – складала тіла, третя – сортувала цінні речі, четверта – стерегла тих, хто чекав своєї «черги»…
Бабин Яр був не єдиним місцем масових розстрілів євреїв, але таких масштабів не було більше ніде. Упродовж двох років німецької окупації Києва, до листопада 1943-го року, тут розстріляли щонайменше 100 тис. людей, понад дві третини з яких були євреями.
Дослідження тривають й до сьогодні, постійно з’являються нові факти, документи, але все ж таки, факт залишається фактом. Жодна людина не заслуговує на таку участь. І ми повинні пам’ятати все це та в жодному разі не допустити повторення такої жахливої історії.
Пропонуємо переглянути відеоматеріали «Бабин Яр: 80 років трагедії».
Вітер анархії
Подія цієї осені!!!
Зустрінемося незабаром!
ОБОВ’ЯЗКОВО!!! З собою мати гарний настрій!
#своєріднемісце
ВХІД БЕЗКОШТОВНИЙ!
«Наука — це вона»
Наука може бути молодою та сучасною, вибуховою та захопливою! Наука, як і мистецтво, вічна та життєдайна!
У музеї-відділі ЛОКМ відкрили виставку «Наука – це вона».
Проєкт покликаний відновити історичну та гендерну справедливість щодо видатних українських науковиць, адже інтелект, працелюбство, талант та відданість своїй справі не залежать від статі та віку!
Виставка складається з інсталяцій, де зображені есе переможниць всеукраїнського конкурсу есе «Наука – це вона» та портрети героїнь, описаних у роботах.
Проєкт є частиною кампанії ООН Жінки «Покоління рівності» з популяризації гендерного паритету серед молоді та забезпечення лідерства жінок в технологіях та інноваціях.
P.S. завітавши до музею-відділу, ви ознайомитесь з матеріалами виставки.
До зустрічі!
ВХІД БЕЗКОШТОВНИЙ!
#своєріднемісце
Ось і добігає кінця літо та канікули, тому музей запрошує малечу та школярів поговорити про (не) серйозні теми!
Телефонуйте, записуйтесь: 099 03 23 943.
#Незалежність_Україна
Понад 150 святкових заходів у всій Україні відбудуться у межах святкування 30-річчя державної Незалежності.
Святкові заходи триватимуть із 22 до 24 серпня. Всі вони будуть об’єднані слоганом «Ти у мене єдина», що символізує бачення незалежності України як мрії, якої прагнули досягти багато поколінь українців.
До святкування долучається і Луганщина!
Айдентика до святкування 30-ї річниці Незалежності України
Цьогоріч, до Дня незалежності за координації Міністерства культури та інформаційної політики України була підготовлена концепція єдиної візуальної символіки свята.
«Ти у мене єдина» – основний лейтмотив проекту. Це слоган, який є певним універсальним зверненням до країни, квітки, Незалежності, нації.
Квітка – образ, що розкриває ідею держави. Вона росте та квітне, поєднуючи у собі розмаїття символів. Квітка є зрозумілим та універсальним символом для усіх, що об’єднує країну.
Крім того, кожна область України матиме свою унікальну квітку-логотип з графічними елементами та кольоровою гамою прапорів цього регіону, а також квіти-символи сфер діяльності, як то: медицина, будівництво, наука, цифрові технології, виробництво.
Шкільні дні в музеї
Як провести час у музеї? Цікаво та з користю!
Запрошуємо всіх бажаючих відвідати підготовлену програму. Ви зможете обрати одну з запропонованих екскурсій та весело провести час з нашими співробітниками.
З нетерпінням чекаємо наших маленьких відвідувачів!
Ангели миру дітей України
Ангели миру дітей України
an2
У Станично-Луганському краєзнавчому музеї діє виставка дитячих робіт «Ангели миру дітей України»
an1
Запрошуємо відвідати Дитячу галерею «Золотий Мольберт на Сході України»
an4
Представлені малюнки з щирими дитячими закликами про захист, які линуть до небесних сил
an5
Вхід безкоштовний
У музеї-відділі «Станично-Луганський краєзнавчий музей» з жовтня 2020 року діє виставка дитячих робіт «Ангели миру дітей України». Запрошуємо відвідати Дитячу галерею «Золотий Мольберт на Сході України», де представлені малюнки з щирими дитячими закликами про захист, які линуть до небесних сил.
